“Ісус промовляє до неї: Повір, жінко, Мені, що надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви. Ви вклоняєтесь тому, чого ви не знаєте, ми вклоняємось тому, що знаємо, бо спасіння від юдеїв. Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців. Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись” (Від Івана 4:21-24).
Анонс проповіді Віталія Маркова: Сьогодні хотілося б торкнутися однієї з найважливіших, з практичної точки зору, тем для нас з вами, тема, яка звучить так: “Поклоніння Богу”.
Напевно, кожен з нас хотів би, щоб Господь благословляв, був поруч, щоб Він сприяв, щоб якось проявлявся в наших служіннях. Дивно було б, якщо ми цього не хотіли б, але є умова, щоб так відбувалося: потрібно поклонятися Богу.
Якщо уважно читати Старий Заповіт, ми побачимо, що Біблія надзвичайно багато уваги приділяє такій людині, як Давид, простому пастуху, людині, яка пасла овець. Чому так багато уваги приділено цій особистості на сторінках Святого Письма? Відповідь звучить так: він знав і вмів поклонятися Богу. Господь казав, що знайшов людину по серцю Своєму. І Він підняв Давида, Він зробив його царем.