Анонс проповіді Едуарда Сівець: В залежності від того, як часто ми оперуємо тими чи іншими предметами чи речами відповідно наша кваліфікація в тому росте. І якщо ми ними взгалі орудуємо вміло, то ми будемо потрібні іншим людям, які того робити не вміють так якісно як ми.
Історія, з якої я хотів би почати, була мені розказана людиною, про яку далі піде мова.
Автор цієї історії – хлопчинка, якого звати Стонік. Він був восьмою дитиною в сім`ї. Батько був заможним по тим міркам чоловік, бо він мав отари корів і отари кіз. Стонік, коли був малим хлопчам, до 7 років, у нього життя було Акуна Матата, що в перекладі означає «немає проблем». Життя дитини при умові, що його батько має худобу – це Акуна Матата.
Але, коли хлопчику виповнилось вісім років, тато урочисто зібрав все сімейство і сказав, що дитинство для Стоніка офіційно закінчилося. Потрібно працювати. Стоніка посвятили в пастухи худоби. Він починав з кіз…
Тато, коли його присвячував на це служіння, казав йому: “Стонік, ти в сім`ю нічого не приносиш, що ти є, що тебе немає – нуль, а худоба приносить все. Якщо раптом станеться так, що ти погнав отару пасти, а назад приходиш і немає кози, можеш не повертатися, тому що ти не виконав свою службу…”