Сіродан Микола Іванович, служитель церкви Благодать.
Народився в селищі Борова, Київської області. Виріс в християнській багатодітній родині, де батько був авторитетом і на особистому прикладі вчив дітей істинному ходінню перед Богом.
Микола разом зі своїми братами і сестрами відвідував церкву з самого дитинства. Одного разу, під час молитви про хрещення Святим Духом у невеличкому вузькому колі, Микола пережив надприродній Божий дотик, який дав йому серйозний поштовх вірно слідувати за Господом. Після цього вечора він покаявся перед Богом і церквою. Це рішення дало твердість стояти непохитно в Господі протягом двох наступних років служби в армії, а потім і в подальшому житті.
Одружився через півтора року після повернення з армії і відразу взявся за служіння в церкві: співав у групі «Білий стрій», брав участь у молодіжних служіннях, проповідував, їздив на євангелізації по Київській, Чернігівській, Черкаській, Миколаївській, Херсонській областях.
У 1991 р. групою «Білий стрій» була відкрита церква «Християнська надія» у Києві. Брати присвятили себе цьому служінню, у них було розуміння, що євангелізації – це добре, але відкривати церкви – важливіше. В церкві «Християнська надія» Микола Іванович прослужив 22 роки, був помічником пастора.
У 1994 р під керівництвом Миколи Івановича був відкритий перший реабілітаційний центр в Україні. Цьому служінню він був повністю посвячений.
«Ребцентр почався з того, що у нас було 10 ліжко-місць. Ми приймали залежних людей від наркотиків і алкоголю, які перебували на стаціонарі і нашому забезпеченні. Деякі люди після реабілітації залишалися і допомагали в цьому служінні. Це ціла програма, яка переросла в рух по всій Україні і в 2001 році була створена Всеукраїнська міжконфесійна Асоціація християнських реабілітаційних центрів, яку я очолював 10 років».
Під час праці в ребцентрі труднощів вистачало, але завжди і у всьому була видна Божа милість та допомога. У 2000 р. почалося будівництво будівлі для ребцентру.Це зайняло багато часу та фінансів, часто доводилося жити по вірі і сподіватися на Бога.
«Ми почали просити Бога про допомогу і шукати людей, які допомогли б нам. Бог давав нам таких людей, які підтримували фінансово під час будівництва. Це була не одна людина або одна організація, а з різних сторін та стабільної і постійної підтримки не було. До тепер наше служіння не має фінансування ні від церкви, ні від людей. Потихеньку ми перейшли на самофінансування, маючи невеликий свій бізнес, який дає нам можливість служити залежним людям і утримувати ту будівлю, в якій ми знаходимося».
Всі мрії в житті Миколи Івановича були пов’язані зі служінням: «Основна моя мрія, коли я тільки почав духовно вставати на ноги, – щоб Бог відповідав на молитви. І так як служіння було не легке, потрібно було молитися про все, не тільки про духовні речі, але й про матеріальні. І через матеріальне ми пізнавали Бога духовно, тому що, коли ти знаєш, що тобі потрібно нагодувати до 50 осіб, а з вечора ще не знаєш чим, тоді ти розумієш, що Біблія для тебе стає реальністю. Коли ти читаєш, як Бог давав вдові хліб, як Бог давав хліб і воду ізраїльському народу за допомогою манни і так далі. Це все почало перетворюватися на реальну відповідь від Бога, тому, коли ми мріяли мати свою будівлю для служіння – Бог нам дав».
Побажання для відвідувачів сайту: «Озираючись назад на своє християнське життя і час, який присвятив служінню іншим людям, можу сказати, що ті люди, які присвятили своє життя Богові — щасливі. Навіть коли в тебе труднощі в житті, ти маєш Того, до Кого можна звернутися за порадою, звернутися до Його Слова, яке завжди дасть відповідь. У мене в житті не було такого, щоб я щось просив у Бога і не отримав відповідь через Біблію. Так, можливо ця відповідь була не такою, як я хотів, але це була відповідь від Бога, а це найважливіше і це моя порада іншим: шукайте Господа і ви знайдете відповіді на все своє життя, на всі питання і складнощі. Бог завжди відповідає нам, тому варто жити для Господа, варто віддати Йому все життя».