Для об’єктивного, наукового і неупередженого аналізу згубності, а відповідно неприйнятності варіанту усиновлення дітей одностатевими парами пропоную вашій увазі переклад наукової статті (посилання на оригінал в кінці перекладу) «Добробут дітей в одностатевих сім’ях».

https://quadrant.org.au/opinion/qed/2017/08/childrens-welfare-sex-families/

Автор – доктор Августо Ціммерманн є науковим співробітником Міжнародної академії з дослідження юриспунденції сім’ї (МАДЮС). Також він колишній заступник декана з дослідної роботи та директор інституту післядипломних досліджень при юридичному факультеті Університету Мердока; колишній уповноважений із законодавчих реформ (Західноавстралійська комісія з реформи законодавства, 2012-2017); президент Західноавстралійської асоціації теорії права (ВАЛТА) і ад’юнкт-професор права в Університеті Нотр-Дам Австралія (Сідней). Доктор Ціммерманн є одержувачем нагороди віце-канцлера за видатні осягнення в галузі наукових досліджень (Університет Мердока, 2012).

Основні висновки наукового дослідження наступні:

1. Насильство серед гомосексуальних партнерів удвічі-втричі поширеніше, ніж серед одружених гетеросексуальних пар.

2. Гомосексуальні партнерства значно більше схильні до розпаду, ніж гетеросексуальні подружжя; причому в середньому гомосекcуальні стосунки тривають лише два-три роки.

3. Гомосексуальні чоловіки й жінки віддавалися розпусті з багатьма сексуальними партнерами, навіть перебуваючи у так званих «серйозних стосунках».

4. Особи, які практикують гомосексуальний спосіб життя, більше, ніж гетеросексуали, схильні до психічних захворювань, зловживання наркотиками, думок про самогубство та скороченої тривалості життя.

5. Діти, виховані в одностатевих сім’ях, більш схильні переживати сексуальні розлади, стати учасниками ризикованих сексуальних експериментів до та згодом набути гомосексуальну орієнтацію.

6. У підлітків та молодих людей, які набувають гомосексуальний спосіб життя, як і в дорослих, підвищений ризик психічних проблем, зокрема глибокої депресії, тривожних розладів, розладу поведінки, наркозалежності та особливо суїцидальних думок та спроб самогубства.

Це доведені факти, а не емоції. Тому можна стверджувати про недоречність, навіть дискусії на тему якихось особливих прав секс меншин в контексті визнання їхніх стосунків сім’єю, а тим більше бажанням усиновлювати дітей. Цей матеріал буде особливо корисний для деяких журналістів, які часто з особливим ентузіазмом стараються довести глядачам протилежне. Знайомтеся з фактами і не забувайте, що одне з основних завдань журналіста – не нашкодити.

Р.S. Дякую Віта Нечипорук за переклад!

Добробут дітей в одностатевих сім’ях

Заохочення Австралійською медичною асоціацією виховання дітей в одностатевих сім’ях викликало протести лікарів та вчених, які звинувачують її президента Майкла Геннона в ігноруванні супротивних досліджень на користь небезпечних політично коректних міфів. Вражаюче число досліджень підтримує їхні погляди.

Австралійська медична асоціація (AMA) закликає федеральний парламент легалізувати одностатеві шлюби. При цьому AMA видала офіційну заяву, у якій стверджується, що «це право всіх дорослих та їх дорослих партнерів на визнання їхніх стосунків незалежно від статі відповідно до закону про шлюб 1961 р.».[1] Президент AMA, доктор Майкл Геннон, навіть написав прем’єр-міністру Малкольму Тернбуллу та лідеру опозиції Біллу Шортену, наполягаючи на двопартійному підході до одностатевих шлюбів.[2]

Підтримуючи одностатеві шлюби, АМА вдалася до цитування суперечливих тверджень про добробут дітей у одностатевих сім’ях. Вражає те, що АМА опублікувала документ, в якому стверджується, що немає достовірного дослідження, яке свідчило б про те, що дітям одностатевих пар живеться важче, ніж тим, які ростуть у традиційних сім’ях. Відповідно до Австралійської медичної асоціації, «немає достовірних наукових доказів, які підтверджують, що діти з одностатевих сімей страждають від гіршого здоров’я чи психологічних наслідків як прямого результату сексуальної орієнтації їхніх батьків чи опікунів».[3]

Це приголомшлива заява як для медичної асоціації. Очевидно, АМА забуває про роль біологічних батьків у вихованні дітей. Ще більше шокує те, що АМА не знає про психологічний вплив гомосексуального способу життя на тих, хто його дотримується. Звинувачувати в цьому «дискримінацію» або «нерівність» вкрай лицемірно.

У дітей одностатевих пар вищий ризик жити в неблагополучній сім’ї

Проведене у Сполучених Штатах дослідження 156 одностатевих пар, що перебували у зв’язку тривалий час, виявило, що більшість були неспроможні зберігати моногамні стосунки довше ніж рік. По суті, жодна одностатева пара не змогла дотриматися подружньої вірності довше ніж п’ять років. Правду кажучи, «у всіх парах, у яких стосунки тривали довше ніж п’ять років … практикувалися сексуальні зв’язки поза власними стосунками».[4] Інше дослідження сім років тому повідомило, що, як правило, одностатеві партнерства значно більше схильні до розриву, ніж гетеросексуальні шлюби, причому в середньому одностатеві стосунки тривають лише два-три роки.

Іншим, що кидає виклик твердженням АМА, є вищі показники насильства в одностатевих сім’ях. Віру в те, що насильство походить від патріархального домінування піддано сумніву на початку 1990-х, коли значне дослідження 1 099 американських лесбіянок виявило, що їхні партнерки поводилися з ними жорстоко частіше, ніж чоловіки з жінками у традиційних відносинах.[6] У той же час інше дослідження 350 лесбіянок, які раніше мали гетеросексуальні відносини, показало, що відсоток словесного, фізичного та сексуального насильства був набагато вищий у їхніх нинішніх гомосексуальних стосунках, ніж у попередніх гетеросексуальних стосунках: 56,8% пережили сексуальну наругу від жінки, 45% відчули на собі фізичну агресію й 64,5% пережили фізичну та емоційну агресію.[7]

Інше дослідження 499 гомосексуалістів, бісексуалів і трансгендерів, проведене психологом Сьюзен К. Туррел, виявило, що 13% з них пережили сексуальне насильство від їхнього одностатевого партнера, і 83% доповіли, що стали жертвами емоційного насильства своїх партнерів.[8]Так само два дослідники в області медицини Північно-Західного університету, Коллін Стайлз-Шілдз та Річард А. Керрол, нещодавно здійснили детальний огляд літератури, який продемонстрував, що домашнє насильство є серйозною проблемою, яка торкається близько 75% усіх лесбійських, гомосексуальних та бісексуальних пар.[9]

У нещодавному огляді літератури, опублікованому в «Джорнел оф Секс & Мерітал Терапі» (2015), вагомі докази переконуюють, що домашнє насильство частіше трапляється серед одностатевих пар порівняно з гетеросексуальними парами.[10] Наприклад, виявлено, що лесбіянки більше схильні ставати жертвами домашнього насильства, ніж гетеросексуальні жінки.[11] Ці результати повністю розвінчують сучасну феміністичну теорію про домашнє насильство та показують, наскільки статеві упередження неспроможні пояснити складності сімейного життя, включно з явищем побоїв серед одностатевих парах.[12]

Діти одностатевих пар більше схильні стати гомосексуалістами

Сексуальна орієнтація батьків насправді впливає на сексуальну поведінку дітей. У плідному дослідженні одностатевого батьківства Камерон і Камерон визначили, що «гомосексуальні батьки особливо сильно асоціюються з гомосексуальними дітьми».[13] Гомосексуалісти становлять 3% населення США. Однак 75% чоловіків та 57% жінок, вихованих гомосексуалістами, проявляють бісексуальну або гомосексуальну поведінку.[14]

Можна запитати, яка ж проблема в тому, що підлітки поводяться гомосексуально або бісексуально. Відповідь можна отримати з дослідження 5998 людей з Нідерландів, країни, що відома своєю толерантністю до гомосексуалізму. У цій країні гомосексуальна молодь у чотири рази більше схильна страждати від глибокої депресії, утричі більше схильна страждати від тривожних розладів, у чотири рази більше схильна до скоєння самогубства та нікотинової залежності, у шість разів більше схильна страждати від чисельних розладів, та у шість разів частіше спостерігалася принаймні одна спроба самогубства. Крім того, «одержані дані підтримують припущення, що люди з одностатевою сексуальною поведінкою мають вищий ризик психіатричних розладів».[15]

У США практика гомосексуальності прямо асоціюється з вищим рівнем споживання алкоголю, марихуани та інших наркотиків.[16] Серед гомосексуалістів віком 18-25 років 37.5% геїв та 23.5% лесбіянок регулярно споживають марихуану порівняно з 16.5% гетеросексуальних чоловіків та лише 9.1% гетеросексуальних жінок.[17] Крім того, щонайменше 30% молодих геїв та лесбіянок звертаються з проблемами алкоголізму у порівнянні з лише 7% решти населення.[18] Накінець, щонайменше 21% молодих лесбіянок переживали часті думки про суїцид, причому 18% заявили, що насправді принаймні один раз у житті пробували позбавити себе життя.[19]

Одностатеві пари мають вищий ризик проблем із фізичним та психічним здоров’ям

Фізичний та психічний стан батьків є іншим важливим питанням. Агенства з усиновлення часто вимагають, щоб усиновлювачеві було не менше 40 років. Це тому що виховання дитини – довготривала справа. У Квінсленді, наприклад, закон каже, що заявники «не повинні страждати від фізичних чи психічних проблем або ж мати фізичні чи психічні обмеження, через які особа не зможе надати високий рівень стабільного й тривалого піклування про дитину».[20]

У гомосексуальній спільноті поширення ВІЛ/СНІДу набуло загрозливого масштабу. Справді, як зауважили Філіпс і Філіпс, «коли СНІД вперше виявлено в 1981 році, його назвали імунодефіцитом гомосексуалістів, оскільки всі випадки захворювання траплялися серед гомосексуальних чоловіків».[21] Згідно з статистикою Центру контролю захворювань, на гомосексуальне населення, що складає приблизно 3% населення, припадає 83% випадків ВІЛу та венеричних захворювань.

Список хвороб, поширених серед сексуально активних геїв, величезний: рак анального каналу, урогенітальний хламідіоз, криптоспоридіоз, лямбліоз, простий герпес, вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), вірус папіломи людини (генітальні бородавки), ізоспороз, мікроспорідіоз, гонорея, вірусний гепатит типів B і C та сифіліс. Так само лесбіянки утричі більше, ніж гетеросексуальні жінки, схильні захворіти раком грудей та бути інфікованими «цілим букетом» венеричних хвороб, включно з бактеріальним вагінозом, гепатитом B та гепатитом C.[22] Як стверджує доктор Джеймс Демео, директор Біофізичної науково-дослідної лабораторії штату Орегон:

Гомосексуалісти та бісексуали, способом життя яких є безладні свінгерські вечірки, залишаються найбільшою групою ризику щодо СНІДу. Тут варто згадати, що при цьому люди, які страждають від численних хронічних інфекцій, обміюються рідинами організму. Невеликі епідемії хвороб, що передаються статевим шляхом, зокрема сифілісу, гонореї, герпесу, а також гепатиту, спалахували в гей-спільнотах США. Кишкові інфекції, запалення сечового міхура і сечовивідних шляхів, спричинені зараженням, є поширеними (напр., «синдром гомосексуального кишечника», гонорея тощо). Хронічна нестійкість перед інфекційними рідинами та організмами та, відповідно, високий відсоток залежності від антибіотиків, можуть стати невід’ємною частиною життя гея з великим викликом здоров’ю та функціонуванню імунної системи. Навіть перед відкриттям ВІЛ/СНІДу обмежений спальнею анонімний сексуальний спосіб життя геїв, які дедалі частіше «виходили з підпілля» у великих містах, став жахом для громадського здоров’я. І цей «спосіб життя» включає одночасно поширене та рясне споживання різноманітних наркотиків, які ослаблюють імунітет, як легальних, так і нелегальних. Інтерв’ю з геями та пацієнтами з симптомами СНІДу підтверджують широко розповсюджене використання кокаїну, амфетаміну, марихуани, алкоголю, сексуальних стимуляторів, афродизіаків та аміл- або бутилнітритів(«поперсів»), які часто приймають у різних сумішах. Взявши разом усі ці фактори, можна побачити, наскільки сильно в результаті може бути пошкоджено імунну систему. Знову-таки це синдром набутого імунодефіциту. Зокрема ще перед ерою СНІДу визначено, що саркома Капоші є побічним результатом дії нітриту; особливо пов’язують її виникнення з використанням нітритів задля сприяння проникненню статевого члена в стані ерекції або ж навіть руки іншого чоловіка (фістинг) в анальний отвір. Такі дії пасивних гомосексуалістів над самими собою призводять до розриву тканини прямої кишки або ж навіть до утворення фістул, що далі веде до руйнування захисних бар’єрів перед інфекцією.[23]

Зі слів доктора Річарда Фітцгаббонса, шанованого американського психіатра, деякі хвороби, якими заражаються сексуально активні гомосексуалісти «настільки рідкісні серед гетеросексуального населення, що практично нікому не відомі».[24] За таких умов середня тривалість життя гомосексуалістів-чоловіків на вісім-двадцять років менша, ніж тривалість життя гетеросексуальних чоловіків.[25] Тому заохочення одностатевих стосунків Американською медичною асоціацією може лише загострити вже тривожну ситуацію, показуючи абсолютну відсутність занепокоєння за гомосексуальну спільноту.

Діти одностатевих пар частіше потерпають від сексуального насильства

Детальні дослідження виявляють, що випадки педофілії трапляються частіше серед одностатевих пар, ніж гетеросексуальних. Хоча гомосексуальна спільнота складає крихітну меншість населення, ця меншість винна в одній третій усіх випадків розтління дітей у США.[26] Як стверджує старший науковий співробітник Ради з вивчення проблем сім’ї в області культурології, доктор Тімоті Дж. Дейлі, «докази доводять, що гомосексуалізм і педофілія – взаємопов’язані категорії, що включають багато різних видів сексуальної поведінки».[27]

Це підтверджує дослідження, проведене журналом «Акаівз ов Секшуал Біхейвіор» («Архіви сексуальної поведінки») вкінці 1980 х років, яке виявило, що 86% злочинців з 229, засуджених за сексуальне розбещення дітей, були гомосексуалістами або бісексуалами.[28] До того ж наукове дослідження, яке провели Камерон і Камерон, зробило висновок, що одностатеві батьки скоїли 10% усіх зареєстрованих випадків розтління дітей, хоч вони складали лише 0,3% при випадковій вибірці.[29] Така цифра показує непропорційну кількість сексуального насильства, скоєного гомосексуальними батьками, у порівнянні з лише 0,6% дітей, розбещених гетеросексуальними батьками. Це також показує, як констатують дослідники, які провели це вражаюче дослідження, «непропорційний зв’язок між гомосексуальністю та педофілією і, відповідно, непропорційний ризик гомосексуального інцесту… для дітей, яких виховують гомосексуалісти».[30] Як зазначає колишній науковий співробітник Єльського університету доктор Джеффрі Сатіновер:

Більша кількість випадків розбещення малолітніх гетеросексуалами відображає те, що гетеросексуальних чоловіків більше, ніж гомосексуальних у пропорції приблизно тридять шість до одного… Втім, випадки розбещення дітей гетеросексуалами перевищують факти скоєння цього гомосексуалістами у відношенні лише одинадцять до одного, вказуючи на те, що педофілія трапляється серед гомосексуалістів утричі частіше.[31]

Один з провідних наукових журналів гомосексуальної спільноти називається «Джорнел ов Хомосекшуеліті» («Журнал гомосексуальності»). У 1990 році опубліковано спеціальний здвоєний випуск із заголовком «Близькість між чоловіками з різних поколінь». Випуск під редакцією горезвісного педофіла Едварда Бронгерсма містить статті про сексуальні стосунки між чоловіками й малими хлопчиками. У них педофілія зображається як «люблячі стосунки».[32] В одній статті навіть сказано, що батьки дітей, які зазнали сексуального насильства, не повинні ставитися до розбещувача як до «ворога чи супротивника, але як до партнера у вихованні хлопчика, як до когось, кого раді бачити у своєму домі».[33] Такі статті схильні зображати педофілію нормальною та ставитися до сексуального розтління як до «права» зґвалтованої дитини та насильника. Так само у статті Гельмута Ґраупнера, опублікованій в 1991 у«Джорнел ов Хомосекшуеліті», можна знайти наступне речення: «Безсумнівно, стосунки між чоловіком і хлопчиком та жінкою і дівчинкою є аспектом життя гомосексуалістів і лесбійок».[34]

Одним з найбільших видавців гомосексуалістів є Елісон Паблікейшенз. Цей видавничий дім має погану славу через активну підтримку педофілії. Одна з найбільш сумнозвісних книг, опублікованих цим видавцем, називається «Гей-секс: інструкція для чоловіків, які люблять чоловіків»». Книга дає розбещувачам детальні інструкції щодо того, як уникнути розкриття та арешту при зґвалтуванні дітей. До того ж книга рекомендує: «Уникайте ситуацій, коли кілька чоловіків займаються сексом з тим же хлопчиком чи групою хлопчиків тривалий час».[35] Автор«Вікового табу», ще однієї книги, виданої Елісон Паблікейшенз, стверджує: «Любителі хлопчиків… не розбещувачі. Вони… батьки, які виховують у молодих людях порядність і моральні цінності».[36]

Діти одностатевих пар частіше страждають від психічних розладів

Доктор Сорітос Сарантакос, доцент кафедри соціології університету Чарльза Стерта, всебічно дослідив зв’язок між сімейним середовищем та поведінкою дітей у початковій школі відповідно до трьох типів сім’ї: одруженої, співживучої гетеросексуальної та гомосексуальної. Його дослідження набуло широке визнання як таке, яке повністю задовільняє вимоги щодо наукової достовірності. Загалом, його наукове дослідження виявило, що діти одружених гетеросексуальних пар «мають більші успіхи як у навчанні, так і в спілкуванні, ніж діти співживучих гетеросексуальних та гомосексуальних партнерів».[37] Професор Сарантакос зазначає, що діти одружених гетеросексуальних батьків часто досягають кращих результатів у майже кожній області науки. Діти одностатевих пар навпаки більш замкнуті та зазвичай «почуваються некомфортно, коли працюють з учнями, які належать до іншої статі, ніж їхні батьки».[38]

Інші дослідження дійшли до схожого висновку. Наприклад, всебічне дослідження 136 п’ятикласників, проведене у 1993 році у штаті Вермонт (один із найліберальніших штатів США), зробило висновок, що діти, виховані одностатевими парами мають найнижчий рівень самооцінки, погану поведінку та найнижчий середній бал.[39] Нещодавні дослідження (2012, 2015, 2016) підтверджують, що справді діти, вирощені одностатевими парами показують набагато гірші результати у низці категорій, ніж ті, які були вирощені гетеросексуальними одруженими батьками.[40] Крім того, головною знахідкою всіх цих досліджень є те, що тип сім’ї суттєво впливає на шкільні досягнення дитини. Діти, що виросли у сім’ях із своїми одруженими біологічними батьками набрали найвищі бали, в той час як діти гомосексуалістів — найнижчі.[41]

Діти одностатевих пар більш схильні переживати невдоволення своєю статтю

У своєму дослідженні дітей із різних типів сімей Сарантакоc зробив висновок, що діти одностатевих батьків у непропорційному відношенні не могли визначитися зі статтю.[42] Такий підсумок схожий на інше дослідження, яке виявило, що 42,9% дорослих жінок, вихованих одностатевими парами, хотіли стати хлопчиками.[43] Та ж наукова розвідка визначає, що 25% чоловіків, вихованих гомосексуалістами, не влаштовувала їхня стать. У дитинстві вони хотіли стати дівчатками порівняно з лише 5,3% із загальної вибірки.[44] У кінцевому підсумку ці дослідження показують, що діти, виховані одностатевими парами, страждають від порушення статевої самоідентифікації.

Загальні ризики, пов’язані з гомосексуальним способом життя

Американський коледж педіатрів (АКП) — медична асоціація, яка об’єднує тисячі терапевтів та медичних працівників, які спеціалізуються на догляді за немовлятами, дітьми та молоддю. У липні 2017 року ця поважна організація видала програмну заяву, яка підтверджує те, що «найкращі наявні наукові знання» виявляють небажаний вплив гомосексуального способу життя на дітей, яких виховують пари геїв і лесбіянок. АКП офіційно проголосила:

Враховуючи наявну кількість досліджень, Американський коледж педіатрії вважає, що неприйнятно, потенційно небезпечно для дітей та страшенно безвідповідально скасовувати давню заборону гомосексуального батьківства у вигляді усиновлення, опікунства чи використання репродуктивних технологій.[45]

Як можна побачити, АКП сильно відраджує від усиновлення дітей одностатевими парами, про що вона й заявила в офіційному висновку, яке базується на найкращій наявній науковій літературі. Це не дивно, адже переконливі аргументи надає найкраща література з виховання дітей, яка повністю розвінчує заяву Австралійської Медичної Асоціації, що дітям, вихованим одностатевими парами, загалом живеться так само добре, як і дітям гетеросексуальних одружених пар:

1) Насильство серед гомосексуальних партнерів удвічі-втричі поширеніше, ніж серед одружених гетеросексуальних пар.[46] [47] [48]

2) Гомосексуальні партнерства значно більше схильні до розпаду, ніж гетеросексуальні подружжя; причому в середньому гомосекcуальні стосунки тривають лише два-три роки.[49] [50][51]

3) Як повідомляється, гомосексуальні чоловіки й жінки віддавалися розпусті з багатьома сексуальними партнерами, навіть перебуваючи у так званих «серйозних стосунках».[52] [53] [54] [55]

4) Особи, які практикують гомосексуальний спосіб життя, більше, ніж гетеросексуали, схильні до психічних захворювань[56] [57] [58], зловживання наркотиками[59], думок про самогубство[60] [61] та скороченої тривалості життя.[62]

5) Хоч деякі будуть стверджувати, що ці проблеми є результатом суспільного тиску в Америці, ті ж проблеми існують у вкрай великих масштабах серед гомосексуалістів у культурах, в яких ця практика більш повсюдно прийнята.[63]

6) Діти, виховані в одностатевих сім’ях, більш схильні переживати сексуальні розлади, стати учасниками ризикованих сексуальних експериментів до та згодом набути гомосексуальну орієнтацію.[64] [65] [66][67] [68] [69] [70]

7) У підлітків та молодих людей, які набувають гомосексуальний спосіб життя, як і в дорослих, підвищений ризик психічних проблем, зокрема глибокої депресії, тривожних розладів, розладу поведінки, наркозалежності та особливо суїцидальних думок та спроб самогубства.[71]

Прикінцеві міркування

Одне з головних завдань справедливого й чуйного суспільства – забезпечити впровадження урядом політики, яка представляє найкращі інтереси громадян, включно з дітьми. Як можна побачити з цієї статті, найбільш авторитетні дослідження у суспільних науках зазначають, що загалом діти, виховані гетеросексуальним одруженими парами досягають більших успіхів у майже всьому, ніж ті, які виростають в умовах одностатевої сім’ї.

Якщо ми вважаємо, що медична асоціація повинна спиратися на найкращі доступні дослідження, а не на особисту думку, президент Австралійської медичної асоціації повинен забрати назад такі необдумані коментарі. Що стосується лікарів, які продовжують членство в цій організації, можу висловитися, що вони підтримують необгрунтовані твердження та що керівництво Австралійської медичної асоціації має популярність лише завдяки таким-от дешевим ходам. На щастя, близько 400 докторів медицини, зокрема 26 професорів, відтоді підписали лист протесту проти політизації Австралійською медичною асоціацією фундаментальної дискусії, що є особливо небезпечною для добробуту дітей та самої гомосексуальної спільноти у цій країні.

Доктор Августо Ціммерманн є науковим співробітником Міжнародної академії з дослідження юриспунденції сім’ї (МАДЮС). Також він колишній заступник декана з дослідної роботи та директор інституту післядипломних досліджень при юридичному факультеті Університету Мердока; колишній уповноважений із законодавчих реформ (Західноавстралійська комісія з реформи законодавства, 2012-2017); президент Західноавстралійської асоціації теорії права (ВАЛТА) і ад’юнкт-професор права в Університеті Нотр-Дам Австралія (Сідней). Доктор Ціммерманн є одержувачем нагороди віце-канцлера за видатні осягнення в галузі наукових досліджень (Університет Мердока, 2012).

[1] ‘Marriage Equality 2017’, AMA Position Statement, available at https://ama.com.au/…/Marriage%20Equality%20-%202017%20-%20A…

[2] ‘AMA Calls for Marriage Equality’, Australian Medical Association, 20 May 2017, available at https://ama.com.au/media/ama-calls-marriage-equality

[3] ‘Marriage Equality 2017’, AMA Position Statement, available at https://ama.com.au/…/Marriage%20Equality%20-%202017%20-%20A…

[4] David P. Mattison and Andrew M. McWhirter. The Male Couple: How Relationships Develop(Englewood Cliffs/NJ: Prentice-Hall, 1984) pp 252-253.

[5] W.R. Schumm, ‘Comparative Relationship Stability of Lesbian Mother and Heterosexual Mother Families: A Review of Evidence’ (2010) 46 (8) Marriage & Family Review 499-509.

[6] Yong Liea and Sabrina Gentlewarrier, ‘Intimate Violence in Lesbian Relationships: Discussion of Survey Findings and Practice Implications’ (1991) 15 Journal of Social Service Research 41-59.

[7] Donald G. Dutton, ‘Patriarchy and Wife Assault’ (1994) 9 (2) Violence and Victims 167-178. Apparently, the problem of domestic violence is even worse among male homosexuals. See: John Dececco, Patrick Letellier & David Island, Men Who Beat the Men Who Love Them: Battered Gay Men and Domestic Violence (New York/NY: Haworth Press, 1991) p 14.

[8] Susan C. Turrell. ‘A Descriptive Analysis of Same-Sex Relationships: Violence for a Diverse Sample’ (2000) 13 Journal of Family Violence 281-293.

[9] Nora Dunne, ‘Domestic Violence Likely More Frequent for Same-Sex Couples’, Northwestern University, September 18, 2014, at http://www.northwestern.edu/…/domestic-violence-likely-more…

[10] Collegen Stiles-Shields and Richard A. Carroll, ‘Same-Sex Domestic Violence: Prevalence, Unique Aspects, and Clinical Implications’ (2015) Journal of Sex & Marital Therapy 636-648.

[11] Ibid.

[12] See: Pam Elliot, ‘Shattering Illusions: Same-sex Domestic Violence’ (1996) 4 Journal of Gay & Lesbian Social Services 1–8.

[13] Paul Cameron and Kirk Cameron, ‘Homosexual Parents’ (1991) 31 Adolescence 757, 768.

[14] Ibid., p 763.

[15] Theo G.M. Sandfort, T. Graaf, R. Bijl, R. and R. Schnabel, ‘Same-Sex Sexual Behaviour and Psychiatric Disorders: Findings from the Netherlands Mental Health Survey and Incidence’ (2001) 58 Archives of General Psychiatry 85-91. See also: R. Garofalo, R.C. Wolf, L.C. Wissow, E.R. Woods, and E. Goodman; ‘Sexual Orientation and Risk of Suicide Attempts Among a Representative Sample of Youth’ (1999) Archives of Pediatric and Adolescent Medicine 153, 487-493.

[16] D.J. McKirnan and P.L. Peterson, ‘Psychosocial and Cultural Factors in a Alcohol and Drug Abuse: An Analysis of a Homosexual Community’ (1989) 14 Addictive Behaviors 555-563.

[17] William F. Skinner, ‘The Prevalence and Demographic Predictors of Illicit Drug Use Among Lesbians and Gay Men’ (1984) 84 American Journal of Public Health 1307-1310.

[18] L. Fifield, J. Latham and C. and Phillips, Alcoholism in the Gay Community (Los Angeles/CA: Gay Community Service Center, 1977).

[19] J. Bradford, C. Ryan and E.D. Rothblum, ‘National Lesbian Health Care Survey: Implications for Mental Health Care’ (1994) 62 Journal of Consulting and Clinical Psychology 239.

[20] Roslyn Phillips and David Phillips, ‘Homosexual Parenting’, The Australian Family, July 2001, p 28.

[21] Ibid.

[22] ‘Children Need Both a Mother and a Father’, National Association for Research & Therapy of Homosexuality, November 18, 2004, available at http://www.narth.com/docs/needboth.html

[23] James DeMeo, ‘HIV is not the Cause of AIDS’ (1993), available at http://www.orgonelab.org/hiv_aids.htm

[24] See: Richard Fitzgibbons, ‘Medical Downside of Homosexual Behavior: A Political Agenda is Trumping Science’, Zenit, September 18, 2003, available at http://www.zenit.org/english/visualizza.phtml?sid=41158

[25] R.S. Hogg, S.A. Strathdee, K.J. Craib, M.V. O’Shaughnessy, J.S. Montaner and M.T. Schechter, ‘Modelling the Impact of HIV Disease on Mortality in Gay and Bisexual Men’ (1997) 26 (3)International Journal of Epidemiology 657-661.

[26] Timothy J. Dailey, ‘Homosexuality and Child Sexual Abuse’. Orthodoxy Today, available at http://www.orthodoxytoday.org/ar…/DaileyHomosexualAbuse.php…

[27] Ibid.

[28] W.D. Erickson, ‘Behaviour Patterns of Child Molesters’ (1988) 17 (1) Archives of Sexual Behavior 77, 83.

[29] Cameron and Cameron, above n.13, p 764.

[30] Ibid., p 771.

[31] Jeffrey Satinover, Homosexuality and the Politics of Truth (Grand Rapids MI: Baker Books, 1996), p 64.

[32] Steve Baldwin, ‘Child Molestation and the Homosexual Movement’ (2002)14 Regent University Law Review 267-282.

[33] Beverly LaHaye, ‘Seduction of Innocence: With the Twist of a Word, APA Study Legitimises Pedophilia’, April 6, 1999, available at: http://www.cwfa.org/libr…/family/1999-04-06_pedophilia.shtml

[34] Helmut Grauper, ‘Love Versus Abuse: Crossgenerational Sexual Relations of Minors: A Gay Rights Issue?’ (1999) 37 Journal of Homosexuality 23, 26.

[35] Jack Hart, Gay Sex: A Manual for Men Who Love Men (Boston/MA: Alyson Books, 1996). See also: Baldwin, above n. 32, p 276.

[36] Daniel Tsung (ed.), The Age Taboo: Gay Male Sexuality, Power and Consent (Boston/MA: Alyson Books, 1981), p 144.

[37] Sotirios Sarantakos, ‘Children in Three Contexts: Family, Education and Social Development(1996) 21 (3) Children Australia 23, 29.

[38] Ibid.

[39] Phyllis Bronstein, JoAnn Clauson, Miriam Frankel Stoll and Craig L. Abrams, ‘Psycological and Academic Adjustment in Diverse Family Structure’ (1993) 42 Family Relations 268-276.

[40] D. Potter, ‘Same-Sex Parent Families and Children’s Academic Achievement’ (2012) 74 Journal of Marriage & Family 556. See also D.P. Sullins ‘Invisible Victims: Delayed Onset Depression Among Adults with Same-Sex Parents’ (2016) 16 Depression, Research and Treatment1-8, available at http://dx.doi.org/10.1155/2016/2410392. See also: D. P. Sullins, ‘Emotional Problems among Children with Same-Sex Parents: Difference by Definition’ (2015) 7(2) British Journal of Education, Society and Behavioral Science 99-120

[41] Phillips and Phillips, above n.20, p 28.

[42] Sarantakos, above n.37.

[43] Cameron and Cameron, above n.13, p 764.

[44] Ibid.

[45] American College of Pediatricians. Parenting Issues – Homosexual Parenting: Is it Time for Change? July 2017, available at https://www.acpeds.org/…/7.7.17-Homosexual-Parenting-is-it-…

[46] Gwat Yong Lie and Sabrina Gentlewarrier, ‘Intimate Violence in Lesbian Relationships: Discussion of Survey Findings and Practice Implications’ (1991) 15 Journal of Social Service Research 41-59.

[47] Lettie L. Lockhart, Barbara W. White and Vicki Causby, ‘Letting out the Secret: Violence in Lesbian Relationships’ (1994) 9 Journal of Interpersonal Violence 469-492.

[48] ‘Health Implications Associated with Homosexuality’, The Medical Institute for Sexual Health, Austin/TX 1999, p 79, at https://reujq2sar5z38mfxc343rf51-wpengine.netdna-ssl.com/…/…

[49] David P. McWhirter and Andrew M. Mattison; The Male Couple: How Relationships Develop(Englewood Cliffs/NJ: Prentice-Hall, 1984) pp 252-253.

[50] Marcel T. Saghir and Eli Robins, Male and Female Homosexuality (Baltimore: Williams & Wilkins, 1973) p 225 See also: Letitia Anne Peplau and Hortensia Amaro, ‘Understanding Lesbian Relationships’ in W. Paul, J.D. Weinrish, J.C. Gonsiorek & M.E. Hotvedt (eds.), Homosexuality: Social, Psychological, and Biological Issues (Beverly Hills/CA: Sage, 1982) pp 233-247.

[51] Michael Pollak, ‘Male Homosexuality’ in Philippe Aires and Andre Bejin (eds.) Western Sexuality: Practice and Precept in Past and Present Times (New York/NY: Blackwell, 1985) pp 40-61.

[52] Alan P. Bell and Martin S. Weinberg; Homosexualities: A Study of Diversity Among Men and Women (New York/NY: Simon and Schuster, 1978) pp 308-309. This is a seminal study based on lengthy face to face interviews with 1,500 people. See also: Alan P. Bell, Martin S. Weinberg, and Sue Kiefer Hammersmith, Sexual Preference (Bloomington/IN: Indiana University Press, 1981).

[53] Paul Van de Ven, Pamela Rodden, June Crawford & Susan Kippax, ‘A Comparative Demographic and Sexual Profile of Older Homosexuality Active Men’ (1997) 34 Journal of Sex Research 349-60, 354.

[54] A. A. Deenen, L. Gijs, A.X. van Naerssen, ‘Intimacy and Sexuality in Gay Male Couples’ (1994) 23 Archives of Sexual Behavior 421-431.

[55] M. Xiridou, R. Geskus, J De Wit, R. Coutinho, M. Kretzschmar, ‘The Contribution of Steady and Casual Partnerships to the incidence of HIV infection among Homosexual Men in Amsterdam’ (2003) 17(7) AIDS 1029-38.

[56] J. Bradford, C. Ryan, E.D. Rothblum, ‘National Lesbian Health Care Survey: Implications for Mental Health Care’ (1994) 63 Journal of Consulting and Clinical Psychology 228-242, 239.

[57] Sandfort, above n.15, pp 85-91.

[58] J. Michael Bailey, ‘Commentary: Homosexuality and Mental Illness’ (1999) 56(10) Archives General Psychiatry 876-880.

[59] Joane M. Hall, ‘Lesbians Recovering from Alcoholic Problems: An Ethnographic Study of Health Care Experiences’ (1994) 43 Nursing Research 234-244.

[60] Richard Herrell, Jack Goldberg, and William R. True, ‘Sexual Orientation and Suicidality. Co-twin Control Study in Adult Men’ (1999) 56 (10) Archives of General Psychiatric 867-874.

[61] S.E. Gilman, S.D. Cochran, V.M. Mays, M. Hughes, D. Ostrow, and R.C. Kessler, ‘Risk of Psychiatric Disorders among Individuals Reporting Same-sex Sexual Partners in the National Comorbidity Survey’ (2001) 91 American Journal of Public Health 933-939.

[62] R.S. Hogg, S.A. Strathdee, K.J. Craib, M.V. O’Shaughnessy, J.S. Montaner & M.T. Schechter, ‘Modelling the Impact of HIV Disease on Mortality in Gay and Bisexual Men’ (1997) 26International Journal of Epidemiology 657-661.

[63] T.G. Sandford, R.de Graaf, R.V. Bijl and P Schnabel; ‘Same-sex Sexual Behavior and Psychiatric Disorders’ (2001) 58(1) Archives of General Psychiatry 85-91.

[64] W. R. Schumm, ‘Children of Homosexuals More Apt to Be Homosexuals? A Reply to Morrison and to Cameron Based on an Examination of Multiple Sources of Data’ (2010) 42 (6) Journal of Biosocial Science 721-742

[65] Loren Marks, ‘Same-Sex Parenting and Children’s Outcomes: A Closer Examination of the American Psychological Association’s Brief of Lesbian and Gay Parenting’ (2012) 41 Social Science Research 735-51.

[66] Mark Regnerus, ‘How Different are the Adult Children of Parents Who Have Same-Sex Relationships? Findings from the New Family Structures Study’ (2012) 41 Social Science Research752-770.

[67] N. Gartrell, H. Bos, and N. Goldberg, ‘Adolescents of the U.S. National Longitudinal Lesbian Family Study: Sexual Orientation, Sexual Behavior and Sexual Risk Exposure’ (2011) 40 Archive of Sexual Behavior 1199-1209.

[68] F. Tasker and S. Golombok, ‘Adults Raised as Children in Lesbian Families’. (1995) 65American Journal of Orthopsychiatric Association 203-215.

[69] Judith Stacey and Timothy J. Biblarz, ‘How Does the Sexual Orientation of Parents Matter’ (2001) 66 (2) American Sociological Review 159-183.

[70] Ibid.

[71] David Fergusson, L. John Horwood and Annette L Beautrais, ‘Is Sexual Orientation Related to Mental Health Problems and Suicidality in Young People?’ (1999) 56 (10) Archives of General Psychiatry 876-880.

Посилання на оригінальну версію статті: https://quadrant.org.au/…/08/childrens-welfare-sex-families/

З англійської мови переклала Вікторія Нечипорук

Архіви

Категорії