У видавництві Колоквіум, місто Черкаси, вийшов переклад коментаря британського дослідника Ентоні Тізельтона на “1 Коринтянам.”. Відомо, що це не перша книга цього автора, яка виходить в українському видавництві. До цього була книга по історії герменевтики (Герменевтика. Черкаси: Колоквіум, 2011) – один з найкращих підручників в своїй галузі. Унікальність коментаря на 1 Послання апостола Павла до Коринтян полягає в тому, що праця поділяється на три частини: є коментар автора, є прояснення авторитетних дослідників Біблії і, нарешті, є запрошення до роздумів. Останній розділ складається з ряду запитань, які стануть при нагоді під час спільного дослідження цього послання на біблійних уроках, або спілкування на домашній групі.
Прикладом можуть слугувати запитання, які є запрошенням до роздумів над 1 Коринтянам 14:26-33А, де мова йде про те, що істинне джерело пророцтва завжди має піддаватися ретельній перевірці: Чому ми не можемо приймати на віру слова проповідника про те, що на цю проповідь його надихнув Бог? Чи можуть навіть ті, хто присвятив своє життя служінню Богу, помилятися, або стати жертвами самообману, або впасти в оману? Згідно яких принципів ми маємо сьогодні перевіряти те, що звучить з кафедри? (с 529). Або, наприклад, один з останніх розділів послання, який присвячений темі воскресіння з мертвих (1 Кор. 15:1-58), де питаннями для спільних роздумів можуть бути наступні: як цілковито залишатися людиною? (с. 613) Чи не є воскресіння силою, яка рухає діяльність християн? (с. 627)
Як на мене, то перше послання до Коринтян є універсальним посібником практичних питань церкви: від того, як слід використовувати духовні дари під час служіння (1 Кор. 11:2-14:40) до того, як збирати пожертви (1 Кор. 16.1-24). Зважаючи на соціальні та економічні особливості самого міста Коринфа, він залишається історичним прикладом, таким собі символом, в якому ми можемо розгледіти не тільки життя перших християн, але і християн XXI ст.. Перш за все Коринт – це місце міжнародної торгівлі, в порівнянні з яким, Афіни виглядали як сонне університетське містечко, заглиблене в спогади свого прийдешнього величного минулого (с. 1). В той час, як Афіни (звідки прибув апостол Павло) не були містом, яке пов’язували з виробництвом або творчістю відкривав нові можливості в економічному плані. На відміну від батьківщини філософії, Коринт був швидкоростучим та процвітаючим економічним містом (с. 24).
В місті Юлія Цезаря (Colonia Laus Julia Corinthiensis), як і в деяких сучасних церквах, процвітали суперництво, самовдоволення, культ лідерства. Коринф приводив апостола Павла в страх та велике тремтіння (1 Кор. 2:3). Як відомо, апостол не обрав шлях професійного оратора або вчителя (якими було наповнене місто), а працював в майстерні по виготовленню виробів зі шкіри і при будь якій нагоді проповідував про розп’ятого Христа. В місті , де жив і заробляв собі на хліб Павло дуже шанувалась релігія переможців, слово про розп’ятого та приниженого Христа було божевіллям та спокусою (1 Кор. 1:18-24). Саме проповідь про розп’ятого Христа, яку практикував Павло, вела до повалення та нового осмислення цінностей, що були домінуючими в заможному та гордому Коринті (с. 10). Як і сьогодні, в багатьох мегаполісах на пострадянському просторі, деякі християни належать до прошарку тих, хто дуже швидко став заможним та дуже впливовим. Як кажуть: «з грязі в князі». Апостол, навпаки, йде проти течії, обираючи шлях самоприниження в місті, де головною чеснотою було дертися по соціальним сходам на гору (с. 10). Апостол Павло керується принципом: «не шукає ніхто свого власного, але кожен для ближнього!» (1 Кор. 10: 24)
Як і тоді так і сьогодні цінність (в тому числі і істини) визначається ринком споживання. Софістична риторика як в Коринфі так і сьогодні в містах-мегаполісах, направлена на схвалення дій владних та впливових груп. Істина поглинається красномовством. Людей, більшою мірою, в церкві, як тоді так і зараз, не цікавила істина, їх цікавили привабливі та переконливі стратегії презентації так званої «істини» (с. 16). Сьогодні істину не осягають, сьогодні нею маніпулюють (с. 17). Сучасне суспільство, як і суспільство першого століття нашої ери, встановлює свої критерії визначенню істини. З цього і починається релігійний плюралізм. Але не поспішайте його засуджувати. Якщо ми сьогодні, як Павло два тисячоліття назад, зіштовхуємося з плюралізмом, то це не мінус, а навпаки, плюс. В наші дні, як пише Тізельтон, коли монолітний монотеїзм розпався, деякі християни все ще продовжують жалітися на те, що культурна різноманітність та диференціація релігій все ще є перепоною на шляху до проповіді Євангелія. Такий настрій християн XXI ст. був би не зрозумілий апостолу (с. 23). Павло не вважав, що Євангеліє обов’язково не протистоїть культурі, за винятком тих випадків, коли культурні норми чи звичаї входять в протиріччя з тим, про що написано в Євангеліях (с. 29). Апостол навіть застерігає від крайнощів: уникати дружніх та ділових контактів з невіруючими, навіть якщо ці зустрічі проходять в стінах поганських храмів (с. 29). Коли він закликає до святості, то має на увазі вихід християн за межі своїх інтересів та інтересів своєї церкви (с. 31).
Якщо підсумувати послання, то церква в Коринті піддалася низці спокус. Чи піддамося їм ми сьогодні? Наприклад, привласнення Христа або культу особистості. Тим, хто впав в ці тенета, апостол писав так: «Хіба вийшло від вас Слово Боже?» (1 Кор. 14: 36). Спокуса монополізувати Христа була однією з найбільш небезпечних пасток для віруючих Коринту і залишається небезпечною і для віруючих наших часів. Ще одним викликом церкви є культ особистості та боротьба за владу. Дух суперництва, який проявлявся в церкві Коринту, засуджувався Павлом. Вчення апостола Павла про рівність всіх дарів та рівне розподілення дарів в церкві кидало виклик будь якому самозваному керівнику, який вважав, що церква має потребу лише в ньому, а не в різноманітті дарів різних людей. Це, до речі, відносилось і до тих, хто вважав одних керівників більш духовними ніж інших(1 Кор. 1:10-12) (с. 469). ). Саме взаємна повага, а не суперництво є найголовнішою рисою християн (с. 355).
Прояв неповаги до іншого під час богослужіння, будь то нерозуміння природи Вечері Господні, егоїстичне пророцтво чи безлад під час молитви іншими мовами, все ще лишаються слабкістю сучасної церкви. Більшість проблем церкви в місті Коринт походили з відстоювання власного розуміння питання ідоложертовної їжі (1 Кор 10. 24-33), коли поспішали приймати їжу під час Вечері Господньої, коли хазяїн дома був упередженим щодо заможних гостей (1 Кор. 11.21-22), коли людину, що говорила, постійно перебивали спонтанним одкровенням, або затягували свою промову, не даючи висловитися іншим (1 Кор. 14. 29-33). У всіх цих випадках, людина, що думає лише про себе, відноситься до іншого, як до речі, яка потрібна лише для задоволення власних потреб (с. 480). Бажання дарів Святого Духу має бути направлене на збудування церковної спільноти, а не заради того, щоб вразити людей або зайняти більш високе положення в громаді (с. 514). Бажання Павла, особливо в питаннях церковного порядку, полягало в тому, щоб пробудити дух взаємної поваги та взаємодопомоги між віруючими. Все під час служіння має слугувати збудуванню церкви (с. 524).
Послання апостола Павла до Коринтян є універсальним. Теми, які піднімав автор в своїх листах до однієї з найбільш проблематичних церков його часу, залишаються актуальним і сьогодні. Питання сексуальної етики, фінансової грамотності, лідерства та інші, все ще лишаються тими сферами, де відбуваються найбільші падіння служителів. Прояви маніпуляції членами церкви, соціальний розрив між різними категоріями людей в самій церкві, власна інтерпретація роботи Духа Святого, розділення на «духовних» та «плотських» не є новим для кожного з нас. Книга Ентоні Тізельтона буде сприяти боротьбі з нашими церковними гріхами та підштовхне всіх нас до переосмислення власної практики в межах своєї еклезії.
Денисенко А.В. магістр богослов’я