Пасха! Що далі? «Милості хочу, а не жертви» (Матвія 9:13)

Звісно не можна писати про всіх, але якось так сталося, що християни, представляють світову релігію, яка відома не тільки своїми стійкими святими, глибокими проповідями, місіонерською діяльністю і великими святами, але й поверхневою духовністю, лицемірством, повальною схильністю до так званих “маленьких гріхів” та ексклюзивністю.

Під поверхневою духовністю я маю на увазі таку духовність, яка проявляє себе лише в церкві і лише серед віруючих людей. Деякі думають, що духовність вимірюється кількістю годин проведених на колінах або кількістю днів, під час яких віруючий відмовлявся від їжі. Духовність навіть не в тому, скільки раз на рік я проповідую і за який проміжок часу я прочитую свою Біблію. Пророк Єремія в Старому Заповіті писав, що ту людину можна вважати духовною («такою, що знає Бога»), яка чинить правосуддя та правду, розсуджує справу нужденного й бідного (Єремія 22:15,16). Іншими слова духовність проявляється в звичайний побутових (соціальних) речах, а не у вмінні по особливому скласти руки під час молитви.

Лицемірство християн, мабуть найбільша перепона на шляху до віри тих, хто живе життям поза релігійною свідомістю. Дуже часто те, як поводить себе людина в зібранні і те, якою вона є в суспільстві – це дві різні речі. «Невіруючі», як дуже часто ми називаємо людей інших конфесій або віросповідань, не йдуть до нас не тому, що їм не подобається «наш Бог», а тому, що їм не подобається наша поведінка в повсякденному житті. В церкві ми набожні, а в бізнесі ми хижаки, під час молитви ми боїмося Бога, а в життєвих справах, нам навіть чорт не страшний. Ми готові віддати тисячі гривень на місіонерську діяльність але коли ми бачимо людину, що не може прогодувати свою сім’ю, ми чомусь називаємо її ледащою. Поза межами так званих «сакральних місць», «храмів божих» та поза колом однодумців, деякі християни ведуть себе чомусь взагалі не по християнські. В церкві я смиренний, поза церквою, я грубий. В церкві, я керуюся Божими заповідями, в миру кожен сам за себе. Не пасхальна поведінка для не пасхальних днів.

Лицемірство породжує схильність до «маленьких гріхів». Це коли ми боремося з гомосексуалістами, а самі при цьому хворіємо «лідерськими» амбіціями та підхопили месіанський синдром. Абсолютно нормальним є засудження паління цигарок та вживання вина, і при цьому схильність до гордині, образ та злопам’ятства.

І поверхнева духовність і лицемірство і схильність до «маленьких гріхів» зав’язані на ексклюзивності. Це коли той чи інший християнин вважає толерантність до іншого не чим іншим ніж постмодерністською пасткою. Ексклюзивний християнин видає свою релігійності, як єдиний вірний (винятковий) прояв віри. Інші мають молитися як я, читати Біблію як я, поститися, як я, співати, як я, відвідувати такий самий «храм» як я і т.д.

Пасха це щось більше ніж віра в сходження благодатного вогню та освячення пасхальних страв під час нічної служби. Це навіть більше ніж Воскреслий Христос і пам’ять про Нього. Пасха – це цілорічне життя відповідно прикладу, який залишив померлий та воскреслий з мертвих. Саме тому, мене в ці пасхальні дні більше цікавить не чистий четвер, не страсна п’ятниця не субота і навіть не неділя, а саме понеділок. Останнім часом я все частіше приходжу до висновку, що маркером власної Пасхи (смерті для гріху та воскресіння для нового життя) є не церковне богослужіння зі всіма його релігійними атрибутами, а стосунки між віруючими та «невіруючими» протягом життя, керівником та його підлеглими протягом тижня, батьками та дітьми протягом дня. Не Пасха, а те, якими ми будемо після неї, ось що є більш важливим.

Anatoliy Denysenko/Анатолій Денисенко