“А люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було. І апостоли з великою силою свідчили про воскресення Ісуса Господа, і благодать велика на всіх них була! Бо жаден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили, та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав. Так, Йосип, що Варнавою що в перекладі є син потіхи був прозваний від апостолів, Левит, родом кіпрянин, мавши поле, продав, а гроші приніс, та й поклав у ногах у апостолів” (Дії Апостолів 4:32-37).
Анонс проповіді Віталія Репука: Цей уривок зображує нам яскраву і теплу картину життя першої церкви, життя громади, людей, які ввірували в Ісуса Христа по Його вознесінні і по сходу Духа Святого на апостолів та на першу церкву. Чому ця картина “тепла”? Тому що, ті люди, християни мали одне серце і одну душу, тобто егоїзм людський був замінений на альтруїзм. Євреї збагнули милість, ласку Божу, благодать і жоден з них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було.
Перша церква справді була як одне тіло, як Ісус проповідував про лозу і як пізніше апостоли почнуть навчати теж про тіло. Апостол Павло говорить: “І коли терпить один член, то всі члени з ним терплять; і коли один член пошанований, то всі члени з ним тішаться” (1 до Коринтян 12:26). Цей принцип був реалізований першою церквою, принцип взаємодопомоги, щоб вбачати потребу того, хто потребує і таким чином тіло Господнє було цілком досконале, здорове я б сказав.