Любов і дружба не можуть розвиватися, якщо ми судорожно чіпляємося один в одного. Для любові і дружби потрібен делікатний і безпечний простір, в якому можна було б зближуватися і віддалятися. Прагнучи до інших людей в надії, що разом нам вже не буде самотньо, ми обрушуємо на них всю свою тугу за гармонією, душевним спокоєм і нерозривною єдністю.
Сумно бачити, коли люди, які страждають від самотності в сімейному колі, хапаються як за рятівну соломинку за чергового єдиного, кохану або нову громаду, дивлячись на них з месіанським очікуваннями. Розумом розуміючи, що обманюються, серцем вони продовжують сподіватися, що цього разу знайшли саме те, що так відчайдушно - свідомо чи несвідомо - шукали. Здається неймовірним, що люди, які сьорбнули лиха зі своїми батьками, братами або сестрами, готові сліпо ринутися в серйозні стосунки, свято вірячи, що в цей раз все піде по-іншому.
Може бути, саме необгрунтоване домагання на порятунок від самотності стає причиною безлічі конфліктів і сварок ...
Генрі Нувен "Осягнення. Три ступені духовного життя"
